Історія | Львівський коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша

Pro koledzh!!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В історичному просторі мистецької освіти України Львівському державному коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І.Труша разом з іншими художніми закладами – Києва, Харкова, Одеси, Ужгорода, Косова, Вижниці – належить особливе місце. Коледж є одними з небагатьох, який по праву і за віком, і за традиціями фахового навчання слід називати високим словом Школою з великої літери, Школою у широкому розумінні цього поняття. За 138 років свого існування школа отримувала різні статуси, по різному іменувалася, і за час свого існування зазнала дев’ять змін влади. Незмінною залишалася мета створення навчального закладу, програмні засади його діяльності. Із цим осередком художньої освіти пов’язуємо формування педагогічних і естетичних методів підготовки талановитої молоді.
Суспільне життя Львова останньої третини ХІХ століття було позначене активною розбудовою міста і створенням цілої низки культурно-мистецьких осередків та товариств, появою нових часописів.
У 1874 році розпочинає діяльність Художньо-промисловий музей, де започатковано заняття з рисунку і моделювання, а також читання лекцій з питань художньої творчості та народних ремесел.
Львів поступово набирає формату європейського міста, у середовищі якого визріває потреба у відкритті музеїв, театрів, мистецьких навчальних закладів. У 1897 році розпочинається будівництво Оперного театру, важливою подією стає заснування рішенням міського магістрату у цьому ж році Картинної галереї.
Пожвавлюється культурне життя української громади Львова. Цьому сприяє поява громадського об’єднання «Просвіта» у 1868 році, а через п’ять років літературного Товариства ім. Т.Шевченка, яке у 1982 році отримує назву Наукового товариства
ім. Т.Шевченка. Починають виходити у світ українські друковані видання, зокрема у 1880 році газети «Діло»та «Зоря», а в 1898 році Літературно-науковий вісник. Українське життя Львова формується науковою, літературною і громадською діяльністю Івана Франка. Повернення до Львова Івана Труша після завершення навчання у Кракові динамізує і наповнює новим змістом творчу атмосферу міста.
Іван Труш ініціює створення у 1898 році «Товариства для розвою Руської штуки». У цьому ж році організовує першу виставку, в якій взяли участь Кирило Устиянович, Василь Нагірний, Олександр Скруток, Юліан Панькевич. Особливу увагу привернув на виставці своїми творами Іван Труш. Стало очевидним, що Львів надалі не міг обійтися без професійного художнього навчального закладу. Крайня потреба у фахівцях з художньої обробки дерева, металу, майстрів художнього ткацтва, кераміки привели до рішення Міністерства віросповідань і освіти Австрійської імперії про затвердження 18 грудня 1876 року статусу навчального закладу при Художньо-промисловому музеї як «Промислової школи рисунку та моделювання». Ця дата започатковує професійну мистецьку освіту у Львові і Галичині. У 1882 році Школа отримує назву «Школа артистичного промислу». Першим директором був Вінсент Чершніц. Влада міста постійно опікувалася навчальним закладом, піклувалася про його становлення і розвиток. Преса, зокрема газета «Діло», писала про діяльність школи «як безмірно важливу для економічного розвитку Галичини».
Згодом школу артистичного промислу перейменовують у «Державну промислову школу» і приймають рішення, яке було затверджено у 1892 році : збудувати для навчального закладу окремий будинок. У цьому ж році Галицьке намісництво і кураторія Львова запросили на посаду директора архітектора Зигмунда Горголевського. Знаний і досвідчений архітектор впроваджує нові технології і методики викладання, гуртує навколо себе художників, які на високому фаховому рівні проводять навчання. Це, зокрема художник-монументаліст і реставратор Генрих Кюхн, скульптор Тадеуш Вісньовецький та Юліан Белтовський, живописці Зигмунт Розвадовський, Валеріан Крицінський та ін.
У 1910 році освячено новий будинок для Школи на вул. Снопківській, 47. З того часу навчальний заклад набуває широкого резонансу у культурно-суспільному житті Львова і Галичини. Систематично у стінах закладу організовуються виставки творчих робіт учнів. Роботи вихованців Школи щораз частіше експонуються на міжнародних і регіональних виставках, де отримують почесні нагороди, зокрема на Крайовій виставці у 1894 році, на виставках у Відні у 1880, 1989 і 1890 роках. Пізніше, у 1937 році, у Парижі роботи учнів Львівської школи здобули найвищу відзнаку «Гран-прі».
Школа як офіційний державний заклад окупаційної на той час польської влади, не завжди толерувала навчання тут української обдарованої молоді.Однак, не зважаючи на обставини, фахову художню освіту в аудиторіях Школи здобули знані українські митці Т.Романчук, О.Курилас, Г.Кузневич, Г.Крук, Олена і Ольга Кульчицькі, Л.Гец, І.Севера та інші.
Під час Першої Світової війни у 1914 році навчання було припинене і поновлене 1919 р. Очолив заклад, який на той час мав назву «Школа художніх промислів та декоративного мистецтва» К.Філасевич.
У 20 – 30 роках навчальний заклад переживав як спади, так і піднесення у своїй діяльності, а в 1938 році набирав рис окремого мистецького закладу у новому статусі із новою назвою «Державний інститут пластичних мистецтв у Львові» з п’ятирічним терміном навчання. Проіснував інститут недовго. Вже з 1 січня 1940 року ідеологи радянської тоталітарної системи понижують статус інституту до рівня училища.
Лихоліття Другої світової війни знову змінюють структуру і діяльність навчального закладу. Німецька окупаційна влада на початках свого перебування у Львові нібито підтримувала розвиток української культури, мистецтва, освіти. У Львові створюється Спілка українських образотворчих митців та інші організації з національним спрямуванням у своїй роботі. Центральний комітет Спілки, очолюваний В.Кубійовичем, сприяв формуванню мистецького закладу з українською мовою навчання. Була утворена Державна мистецько-промислова школа, заняття в якій розпочалося навесні 1942 року у будинку на вулиці Снопківський 47. Директором школи став М.Осінчук, а згодом Є.Нагірний. Викладачами були художники
І.Севера, М.Бутович, М.Козик, М.Федюк, В.Монастирський, О.Ліщинський, А.Малюцин, М.Мухин та інші, які здобули фахову освіту у Римі, Варшаві, Кракові, Празі, Берліні, Києві та Харкові. У новому мистецькому закладі розпочався активний навчальний процес.
Та незадовго окупаційна фашистська адміністрація ліквідувала мистецьку школу. Згодом таки вдалося відкрити вищі образотворчі студії, які в середовищі інтелігенції називали Українською академією мистецтв. Очолив «академію» архітектор
Василь Кричевський, а педагогами стали Микола Бутович, Сергій Литвиненко, Михайло Козик та інші.
Наближається до завершення Друга світова війна, і вже 22 серпня 1944 року, відповідно до Постанови Ради народних комісарів УРСР, поновлено роботу мистецького закладу під назвою Львівське художньо-промислове училище, яке у 1945 році перейменовано у Львівське училище прикладного мистецтва. У 1946 році на базі училища було відкрито Інститут прикладного та декоративного мистецтва. На початках навчальні заклади спільно користувалися аудиторіями, майстернями, мольбертами, інструментами. Директором училища був з 1947 року В.Пронь, а викладачами львівські художники і мистецтвознавці Р.Сельський, Г.Смольський, О.Шатківський, О.Кравченко, Я.Чайка, В.Свенціцька, П.Жолтовський, Я.Нановський та інші. У 1951 році директором училища був призначений В.А.Тарасов, який перебував на цій посаді до 1974 року На початку п’ятдесятих років чиновники від освіти оприлюднили ідею закриття училища. На його захист стали львівські художники О.Кульчицька, А.Манастирський, Л.Левицький, Я.Чайка, громадськість Львова. Рішуче проти закриття училища виступила Олена Кульчицька, яка 14 червня 1955 року написала лист у Раду Міністрів УРСР, в якому, зокрема наголосила «Якщо питання йде про забезпечення Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва приміщенням за рахунок вищезгаданого училища, то не варто ліквідувати задля цього 80-річний культурний набуток. Тому вважаємо доцільним залишити училище прикладного мистецтва в місті Львові.» У 1956 році училищу присвоєно ім’я видатного художника Івана Труша.
У радянський період навчання в училищі відбувалося за єдиними стандартами комуністичної ідеології та уніфікованими навчальними програмами. У шістдесяті роки в училищі було здійснено, як на той час, сміливий крок у напрямі викладання основ композиції та рисунку. З ініціативи педагогів училища С.Костирки, Т.Драгана, Л.Лесюка, Б.Сумішевського та інших було запропоновано якісно нову програму викладання предмету композиції, яка, за словами С.Костирки, «…збагачувалася теоретичним багажем, який розкривав конструктивно-тектонічні й змістові сторони композиції. Завдання будувалися на прагматичних і чуттєвих аспектах, чітко розроблялись закономірності статики і динаміки, ритмічних зіставлень і кольорознавства. Архітектоніка обіймала площинне, ілюзорне і об’ємно-просторове вирішення». Одночасно Т.Драган закладав основи декоративного рисунку, не прив’язаного безпосередньо до профілю якогось відділу, а своїм змістом, способом сприйняття натури підпорядковувався загальному, що властиве усім жанрам. Таким чином була створена і нова програма рисунку, а училище стало «базовим» для інших мистецьких навчальних закладів з питань методики, основ композиції і рисунку.
У 1975 році директором училища призначили Б.Г.Коцая, який майже тридцять років очолював навчальний заклад. Це були складні часи тоталітарного режиму, спроб реформувати суспільство за формулою так званої перебудови. Незважаючи на усі тодішні проблеми, вдалося розширити навчальні площі, зміцнити матеріальну базу училища, сформувати досвідчений колектив. У перші роки незалежної України у 1993 році училище набуло статусу коледжу другого рівня акредитації.
Коледж готує молодших спеціалістів і бакалаврів за такими спеціалізаціями: монументально-декоративне малярство, монументально-декоративна скульптура, моделювання одягу, дизайн архітектурного середовища, художня кераміка, художній метал, художні вироби з дерева, художнє ткацтво, графічний дизайн, реставрація творів мистецтва. Коледж робить значний внесок у культуру Львова і України. Дипломні роботи виконуються для обєктів міста, області, інших регіонів України.
З дня у день аудиторії та майстерні коледжу заповнюють студенти, які шліфують тут грані свого таланту, переймають науку і досвід у своїх вчителів. У коледжі працює ціла плеяда знаних митців, які творчу працю поєднують з педагогічною роботою, продовжують здобутки і традиції своїх попередників. Визначним критерієм педагогів коледжу у вихованні обдарованої молоді є орієнтація на фундаментальні принципи мистецької освіти, якими є гуманізм і високий професіоналізм, що базуються на грунті національної та європейської культури. Світоглядно коледж став школою національного мислення, осередком формування майбутніх митців у дусі причетності до понад тисячолітньої етнокультури українського народу.